Голодомор 1932-1933 р.

ГОЛОДОМОР 1932-1933 років в УКРАЇНІ

(Сценарій масового заходу)

Мета. Поглибити знання учнів про роки голодомору в Україні та його наслідки для українського народу. Розвивати вміння грамотно висловлювати свої думки, використовувати різні документи, готуючись до розповіді, виступати у ролі актора. Виховувати в учнів повагу до історичного минулого свого народу, який вистояв і проніс свої традиції через різні випробування.

Обладнання. У кабінеті столи розставлені так, як в амфітеатрі; на стіні образ Божої Матері, прикрашений вишитим рушником (бажано чорними і червоними нитками або тільки чорними). Усі учні в темному одязі, в руках свічки, навколо яких чорнобривці, різноколірне кленове листя, кетяги калини і чорні стрічки, у руках свічка.

Хід заходу

Вступне слово вчителя.

Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмислить своє минуле. Не сьогодні це сказано: Час народжувати і час помирати, Час руйнувати і час будувати, Час розкидати каміння і час збирати, Час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.

1-й учень.

У 1933 р. був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили - старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.

2-й учень. Сонце сходило над замерзлими за довгу зиму полями, а сідало за обрій кольору крові й не пізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над ними, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

4-в учень.

А чи була того року весна? Чи прилетіли знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами солов’ї? Ніхто того не бачив і не міг бачити.

5-й учень.

На світі - весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, голова велика, похилена до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад - вперед.

Скільки сидить, стільки й гойдається. І безкінечна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ - їсти, їсти, їсти…

6-й учень.

Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

7-й учень.

Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Ведуча.

Відкрийтесь, небеса!

Зійдіть на землю.

Всі українські села, присілки та хутори,

Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

Засяйте над планетою, невинні душі!

Зійдіть на води й суші,

Збудуйте пам’яті невигасний собор!

Ведучий

Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.

Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги.

На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 - 1933 роках оголошуємо хвилину скорботи.

(Діти запалюють свічки).

Ведуча.

А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах -

Та й мруть…

Сумують комини без диму,

А за городами, за тином

Могили чорнії ростуть.

Дні минають.

Минають місяці. Село

Навік замовкло, оніміло,

І кропивою поросло.

Ведучий.

1932-й рік… Того року урожай хліба був гарний, але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно і почали забирати з домівок усе, що знаходили. У 1932 р погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Богу, вродив. Тому зовсім немає підстав списувати на погоду ті чорні діла, що їх творила канцелярія Лазаря Кагановича. Вродив хліб і, як завжди, його не полінувалися зібрати. Українці - люди працьовиті. Наш народ не давав приводу називатись ледащем!

1933 рік. Найчорніший рік в історії України. У світі не зафіксовано голоду подібного тому, що випав тоді на долк народу, що населяв одну з найро дючіших, найблагодатніших земель.

У 1933 р. був не голод, а зумисне підготовлений голодомор.

Усюди снували спеціальні бригади, які викликали по одному господареві, вимагаючи негайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За нездачу зерна позбавляли волі на 10 років. Це була не хлібоздача, а розбій. Деякі селяни-бідняки накладали на себе руки. Конфісковувалися усі запаси їжі.

Уч. Наприкінці зими 1933 р. голод в Україні набув нечуваних розмірів. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліба. Але сільським жителям нічого не продавали. Дороги, що вели до міста, були блоковані. Усе ж тисячі селян пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали просто на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней і людей.

Шукали хліб усюди - розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод.

Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна, це було велике щастя. Найстрашніше почалося весною 1933 року, Закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду.

Люди їли все, що можливо було жувати. Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок.

Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей.

Учитель.

Прийшло літо. Почало поспівати жито на городах, люди теребили незрілі колоски і варили кашу. Дозріли вишні, а незабаром дали по 6 кг борошна з колгоспу, і це була сумна і важка радість.

Деяким людям не допомогло ні борошно, ні молоко, і вони вмирали - було вже пізно.

Живі почали відходити від голоду, і це був жах. Поверталася свідомість, а з нею вся гірка дійсність того, що було.

По селах чулися відчайдушні крики, на цвинтарі голосили жінки. Життя поверталося повільно, тяжко.

Уч. Якими словами можна описати мучеництво України того періоду, яка поклала в землю мільйони своїх кращих синів і дочок? Голодомор позна-чився на майбутньому нації: третина умертвленних голодом - діти, які не народили нащадків, не дали потомства.

Уч. Про голод 1932-1933 років у світі знали давно, але правда про ці жахливі роки не доходила до людей навіть сьогодні: у той час Україна була скорботною матір'ю, рікою, яка сумує за дітьми своїми.

Уч.

Ярій, душе!

Ярій, а не ридай.

У білій стужі серце України.

А ти шукай червону тінь калин.

На чорних водах тінь їі шукай.

Вед. Дякуємо Богові і тим натрудженим рукам за те, що сьогодні ми

маємо святий хліб. Адже без цього скарбу ніхто не сідає до столу.

Ти освяти цей хліб, що на столі,

Любов'ю тих, що впали на світанні

На ще не зораній плугатарем ріллі.

Голодомор 1932 - 1933 рр. - страшна трагедія в історії нашої держави. Голодомор забрав мільйони людей. Невідома навіть точна цифра. Щоб не повторилися такі події, ми повинні знати і пам’ятати про них.

Кiлькiсть переглядiв: 342

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.

Наша адреса:
78064
вул. Центральна, 1а
с. Яківка
Тлумацький район
Івано-Франківська область
тел. 4-75-10

Дата останньої зміни 23 Травня 2022

Фотогалерея